Соціальні та гендерні стереотипи, які заважають звернутися по допомогу
Стереотипи, які заважають звернутися по допомогу
Соціальні та гендерні стереотипи створюють потужні психологічні бар'єри, змушуючи жертв насильства або психологічних травм замовчувати проблему, відчувати сором та страх осуду замість того, щоб вчасно звернутися по професійну допомогу.
Звинувачення жертви (віктимблеймінг)
Поширені установки на кшталт «сама винна», «не так одяглася», «не так відповіла» або «провокувала» змушують постраждалих переймати провину на себе. Це породжує страх, що оточуючі або навіть правоохоронні органи не захистять, а почнуть шукати виправдання для кривдника.
Приватність та «сімейні справи»
Стереотип «не винось сміття з хати» робить насильство чи цькування приватною проблемою. Люди бояться втручання чужих людей і осуду з боку родичів або сусідів, тому продовжують залишатися в небезпечних і руйнівних умовах.
Гендерні ролі та упередження
Чоловіки як жертви. Стереотип про те, що «чоловік не повинен плакати» або має завжди бути сильним, заважає чоловікам відкрито говорити про домашнє насильство чи емоційне вигорання через страх здатися слабкими.
Жінки та агресія. Хибна думка, що жінки нібито не здатні на психологічний чи фізичний тиск, робить чоловіків-жертв вразливими перед соромом та нерозумінням суспільства.
Страх втрати або руйнування сім'ї
Установка «краще жити в поганому шлюбі, але з батьком/матір'ю для дітей» змушує постраждалих терпіти жорстокість. Багато хто боїться, що після звернення по допомогу їх розлучать з дітьми або вони залишаться без фінансової підтримки.
Помилкове сприйняття проявів агресії
Міфи на кшталт «б'є — значить любить» або виправдання агресора фразами на зразок «у нього просто був важкий день» змушують жертв шукати виправдання насильству і сподіватися, що кривдник зміниться.
Стигматизація психологічних проблем
Постраждалі від насильства чи надзвичайних подій не звертаються до психотерапевтів чи психіатрів через боязнь того, що їх вважатимуть «хворими» чи «слабкими». Це веде до ізоляції та поглиблення травми.
Куди звертатись у випадку насильства
- 0 800 500 202 / 102 — «Гаряча лінія» Національної поліції України;
- 0 800 213 103 — Контакт-центр системи безоплатної правової допомоги;
- 0 800 500 335 або 116 123 — Національна «гаряча лінія» з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації;
- 0 800 500 225 або 116 111 — Національна дитяча «гаряча лінія».
